Одісея кавового дерева

Одісея кавового дерева була складної та довгою. Як згодом з'ясувалося, воно могло рости в багатьох південних регіонах планети. Різниця в смаку зерен кави «арабика» обумовлювалася лише особливостями місцевого ґрунту, кількістю вологи та кліматом. Сама ж рослина залишалася незмінною протягом 5 століть.

Легенда говорить, що араби, прагнучи зберегти потай своє відкриття, відмовляли приїжджим у вивезенні насінь кавового дерева. Вони завжди наполягали, щоб експортовані зерна спочатку сушилися або кип'ятилися.

Але один мусульманський прочанин з Індії по імені Баба Будан все-таки зумів вивезти з Аравії кавові насіння - він сховав їх у пояс на животі. Повернувшись додому в Південну Індію, Баба Будан посадив зерна. Насіння зійшло та прижилося.

В 1928 р. Вільям Юкерс в енциклопедичному творі «Усе про каву» стверджував, що нащадки цих перших кавових насінь, посаджених в середині XVII століття, дотепер ростуть під гігантськими деревами джунглів і приносять близько 1/3 урожаю індійської кави.

Заповзятливі голландці вивезли кавові насіння з Індії на Яву, де кава стала національною сільськогосподарською культурою.

Довгий час у Європі кава залишалася екзотичним напоєм, дорогим та не всім доступним. Тільки заможні люди могли дозволити собі таке задоволення. Каву привозили з Мокки, головного порту Ємену, і з Яви - звідси й знаменита кава «мокко» - тобто кава з Яви, змішана з двох сортів.

Король Франції Людовік XIV був жагучим аматором кави. Голландці, знаючи про це, роздобули для нього ціле кавове дерево й привезли в Париж. Для шляхетного дерева побудували першу в Європі теплицю. Воно почало цвісти й приносити плоди. Це трапилося в 1715 р. Від цього дерева походять мільйони кавових дерев, включаючи й ті, які ростуть сьогодні в Центральній і Південній Америці.

Перші кілька екземплярів кавових дерев потрапили на острів Мартиніка в Карибському морі близько 1720 р. завдяки воістину титанічним зусиллям шевальє Габріеля Метью де Кліє, якому по праву належить друге місце після Баба Будана у поширенні кави.

Спочатку де Кліє спробував умовити паризькі влади дати йому кілька кавових дерев. Коли він одержав відмову, то просто завантажив дерева на корабель, щоб доставити на Мартиніку. У дорозі в нього спробували викрасти дорогоцінний вантаж. Говорять, що це був голландський шпигун, що не хотів, щоб кава з'явилася у Франції - Мартиніка тоді належала їй.

Води на борту не вистачало - вижив тільки один кавовий саджанець. Де Кліє, страждаючи від спраги, самовіддано ділився з деревцем, що залишилося, денним раціоном води. Все-таки й шевальє, і його дерево допливли до Мартиніки. Саджанець дбайливо перенесли на берег і посадили. Кава прижилася. Через 50 років на острові росло вже 18680 кавових дерев. Потім каву почали вирощувати на Гаїті, у Мексиці й на більшості островів Карибського моря.

Саджанці кавового дерева потрапили й на острів Реюньон в Індійському океані - тоді острів називався Бурбон. Але на місцевому ґрунті виросли дерева із зернами, відмінними від звичної арабики - більш дрібними. Цей сорт назвали vаr. bоurbon (бурбонський різновид).

Знамениті сорти кави Бразилії й Мексики вважають нащадками бурбонського дерева.

І, нарешті, в 1893 р. із Бразилії кава потрапила знову на свою історичну батьківщину - в Африку, де її почали вирощувати в Кенії й на території сьогоднішньої Танзанії, усього в декількох сотнях кілометрів на південь від Ефіопії. Таким чином, за 6 століть кава зробила кругосвітню подорож.